Грай, музико, грай…

Літературно-музична композиція

Мета: познайомити учнів із різноманітними українськими народними інструментами, а саме: кобзою, бандурою, колісною лірою, - життям відомих кобзарів, бандуристів, лірників; формувати комунікативну компетентність, стимулювати пізнавальний інтерес дітей; виховувати в учнів патріотизм, любов до України, її культурної спадщини, рідного краю, історичного минулого рідної землі.

Обладнання: презентація, відеоролики, репродукції картин, фото кобзарів, висловлювання про значення музики.

Хід заходу

Звучить «Козацький марш» (відеоролик)

1 учень

     Добрий день, шановні друзі! Сьогодні ми з вами зібралися на свято «Грай, музико, грай…». Тож не дивно, що свято розпочалося «Козацьким маршем» у супроводі молодого київського бандуриста Ярослава Джуся. Ми живемо в час, коли відроджуються національні традиції, більша увага зосереджується на вивченні культурної спадщини нашого народу. Ви маєте можливість не тільки почути розповідь про музичні інструменти, а й побачити їх і познайомитися з їх мелодійними звуками.

2 учень

Видатна французька письменниця 18 століття Ганна Сталь писала: «Ніщо не нагадує так минулого, як музика; вона не тільки нагадує його, але викликає його, і , подібно тіням тих, хто дорогий нам, воно з'являється, оповите таємничим і меланхолійним серпанком». Тож запрошуємо всіх присутніх помандрувати разом у чарівний світ музики –  світ народних музичних інструментів.

3 учень

Народні музичні інструменти України – це яскрава сторінка історії музичної культури українського народу. Вони виявляють багатство його душі, свідчать про високу матеріальну та духовну культуру. Українські народні музичні інструменти є ще одним підтвердженням наспівного, мелодійного характеру української музики, її багатоголосся.
4 учень

Своїм корінням народні українські музичні інструменти сягають часів Київської Русі. Після її розпаду на окремі князівства виникли нові історичні умови, які привели до відповідних змін у культурі, побуті, звичаях, що поступово набуло національних ознак.
На конструкції музичних інструментів України, їхньому строї й навіть у назвах позначилися взаємозв'язок і взаємовплив культур різних народів.

Уривок з поеми Т. Шевченка «Тарасова ніч»

5 учень На розпутті кобзар сидить 
Та на кобзі грає; 
Кругом хлопці та дівчата — 
Як мак процвітає. 
Грає кобзар, виспівує, 
Вимовля словами, 
Як москалі, орда, ляхи 
Бились з козаками; 
Як збиралась громадонька 
В неділеньку вранці; 
Як ховали козаченька 
В зеленім байраці. 
Грає кобзар, виспівує — 
Аж лихо сміється... 

1 учень

Найулюбленішим, найпоширенішим музичним інструментом у козаків була кобза.

Кобза – старовинний український народний струнно-щипковий інструмент. Назва походить від турецького «кориз» (від однострунної гітари). Виготовляли кобзу з цілого шматка граба чи клена. Деякі кобзи схожі на великий ополоник з короткою ручкою, який має потовщені краї. Корпус кобзи має симетричну форму. Старі кобзи мали тільки 12 струн, згодом з’явилися кобзи на 20, 30, 35 і більше струн.

 Цікаво, що в давнину струни виготовляли з кишок тварин, пізніше їх замінили на металеві.

2 учень

Кобза була поширеним музичним інструментом кобзарів, які виконували свої пісні та думи про життя і побут українського народу, про боротьбу з гнобителями.

Кобзарів за їхню суспільно значущу роль називають Гомерами країни на честь славетного грецького поета, автора епічних поем «Іліада» та «Одіссея».    Яскраві образи народних співців змалював Тарас Шевченко у вірші «Перебендя» та поемі «Гайдамаки». Здебільшого кобзарі були сліпими від народження або втрачали зір у полоні, тож змушені були мандрувати разом із хлопчиками-поводирями.
  1 учень

 Кобзарство - унікальне мистецьке явище, що засвідчує особливу пісенність та волелюбність нашого народу. Витоки його сягають глибини століть. Ще в XI ст. на фресках Софійського собору зображено народного співця з кобзою в руках. Найбільшого значення кобзарство набуло з виникненням Запорозької Січі в                  XV — XVI ст., про що свідчить відома народна картина, де зображено козака Мамая з бандурою.
Під час визвольної боротьби кобзарі завжди були з народом, підтримували його бойовий дух.

Показ відеоролика з фільму «Сліпий музикант»

3 учень

Взяв би я бандуру -
Та й заграв, що знав.
Через ту дівчиноньку
Бандуристом став…

Предками сучасної бандури вважають кобзу. До кобзи почали додавати приструнки, і поступово утворюється інструмент з асиметричною будовою, який ми називаємо бандурою. На перших бандурах 18-19-го століття видобували звук за допомогою притискання струни до грифу, подібно до кобзи.

Традиційно бандури виготовляли з верби та липи, але київський майстер В.Герасименко починає робити свої інструменти з клену, досягнувши при цьому більш дзвінкого звучання та полегшивши конструкцію бандури.

Виконання пісні «Квітка-душа» (бандура- Валентин Лисенко)

4учень

Серед відомих кобзарів 19 століття почесне місце займає Андрій Шут Відомо, що народився він у містечку Олександрівці Сосницького повіту на Чернігівщині. Сімнадцятирічним перехворів на віспу і втратив зір.

Кобзарства навчався у діда Павла Козла із с. Спаського Стародубського повіту. Вважають, що Андрій Шут був одним з найкращих знавців дум серед усіх кобзарів та лірників. Саме від нього почали записувати думи фольклористи Г. Базилевич, А. Метлинський та письменник Пантелеймон Куліш. Всього кобзар знав 13 дум. У репертуарі було також багато псалмів та народних пісень.

Помер А. Шут у 1873 році в с. Олександрівка.

Т. Шевченко уривок з поеми «Перебендя»

6 учень                                                              7 учень

1 учень

Остап Вересай народився 1803 року в селі Калюжинці Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині  Чернігівської області) в сім'ї кріпака. Батько його був незрячим і заробляв на прожиття грою на скрипці. У чотирирічному віці Остап втратив зір. Змалку захопився музикою та співом під впливом батька та кобзарів, що часто зупинялися в їхній домівці. Хлопчиком переймав мистецтво співу та гри на бандурі у кобзаря Юхима Андріяшівського, з яким познайомився на ярмарку в Ромнах і був у нього поводирем. Після смерті Андріяшівського Остап деякий час навчався в кобзаря Семена Кошового з села Голінка, після нього — у лірника Ничипора Коляди, далі повернувся в Калюжинці й продовжив навчання самотужки.

Понад сорок років мандрував містами і селами України. Його помітив художник Лев Жемчужников, який записав від Остапа Вересая кілька пісень, намалював його портрет і познайомив з Пантелеймоном Кулішем, який також записав від нього кілька пісень. Куліш розповів про Вересая Тарасові Шевченку, який 1860 року послав Вересаєві гроші та свого «Кобзаря» з підписом: «Брату Остапу від Т. Г. Шевченка».

До кінця життя Вересай живе у Сокиринцях. Павло Чубинський на власні кошти збудував йому нову хату. Помер Остап Вересай наприкінці квітня 1890 року. Похований у Сокиринцях. У селі встановлено пам’ятники Остапу Вересаю.

8 учень           Уривок з поезії Левка Боровиковського «Бандурист»

2 учень

Іван Григорович Кравченко-Крюковський народився в 1815 році на Полтавщині, на околиці міста Лохвиця. Батьки були кріпаками поміщика Крюковського, тож співця й прозивали за прізвищем пана. Панське свавілля призвело до того, що в 10 років він осліп, після чого був відпущений на волю без хати і поля. Батько його на той час помер, і мати віддала його на навчання до кобзарів. Три роки хлопець учився в кобзаря. Кравченко-Крюковський користувався надзвичайною популярністю в кобзарів та лірників: по-перше, як людина високообізнана; по-друге, як "панмайстер", тобто президент кобзарсько-ліричної організації; по-третє, як людина доволі справедлива. За його власним свідченням, знав близько 70 поетичних творів. У 1882 році було надруковано думи і коротка біографія від бандуриста. Так склалось, що мистецтво цього "великого кобзаря", як називають його сучасники, залишилось недостатньо вивченим, невідомий навіть його увесь репертуар. З бандурою Іван Григорович обійшов усю Лівобережну Україну. Сучасники називали його великим кобзарем та кобзарським гетьманом. Помер у місті Лохвиця в липні 1885 року.

Перегляд відеозапису – Ярослав Джусь на передачі «Україна має талант»

4 учень Іван Савович Бут – людина непересічна, бандурист, майстер бандур, сподвижник українського кобзарства, українець-самородок. Народився 1886 року в Підгородньому Катеринославської губернії (зараз Дніпропетровська область). Грав на бандурі, а також виготовляв інструменти, на яких грали учасники Підгороднянського гуртка бандуристів, заснованого ним у 20-х роках ХХ століття. У 1928 році організував театр, малював декорації, сам вишивав, шив кожухи, чоботи. Людина була всебічно обдарована. 
А потім, 1937 року, був донос заздрісників – і бандуриста було заарештовано через звинувачення в націоналізмі, засуджено на десять років заслання до Сибіру (реабілітовано в 1969 році). Про нього є кілька статей, в одній так і говориться: «Репресований кобзар – за жупан та вуса».

Помер 30 вересня 1948 року у віці 63 років, поховано в селищі Карлівка. 1993 року в Підгородньому вулицю Суслова було перейменовано на вулицю Івана Бута

12 липня, біля Центру Кобзарського мистецства відбулося урочисте відкриття пам’ятника на честь кобзаря. Монумент висотою до 2 метрів має вигляд бандури, вирізаної з чорного граніту і вмонтованої у гранітну брилу.

3 учень

Колісна ліра — струнно-клавішно-смичковий музичний інструмент із колесом, яке крутиться і тертям об струни видобуває звук. Ліра має видовжений і глибокий дерев'яний корпус прямокутної із заокругленими кутами, овальної з ледь наміченою талією і найпоширенішої фігурної з гітарним або скрипковим профілем. Музик, що грають на колісній лірі, називають лірниками.

4 учень

Відомим лірником першої половини 19 століття був Архип Никоненко.

 Він народився в  містечку Оржиця Лубенського повіту Полтавської губернії. Рік народження невідомий. Дитиною вчився грати на кобзі, а вже дорослим самотужки перекваліфікувався на ліру.

Відомості про нього записав П. Куліш, що зустрів його під час фольклористичної подорожі по Україні на початку 50-их років 18 століття. Від нього записав 5 дум, які були надруковані в «Записках о Южной Руси» 1856 року. Поводаркою в Архипа Никоненка була його чотирирічна дочка від другого шлюбу (перша дружина померла).

Перші кільканадцять років він грав тільки на бандурі, а далі почав грати і на лірі, пояснюючи це тим, що ліра голосить дуже, й на ній можна грати й на весіллях, де, через великий гомін, гра на кобзі є малочутною

Архип Никоненко був одним із найкращих знавців і виконавців народних дум. Помер у 1856 році.

Перегляд відеозапису – гра на колісній лірі

Учень 2

Вшановуючи пам’ять народних співців, по всій Україні встановлюють пам’ятники кобзарям – народним співцям. У селі Сокиринці Чернігівської області встановлено пам’ятник Остапу Вересаю, у Запоріжжі – легендарному козаку Мамаю, у селі Велика Багачка Полтавської області – Федору Кушнерику, якому у вересні відзначили 140 років від дня народження. У місті Чигирин Черкаської області встановлено пам’ятник Кобзареві, у Каневі Черкаської області; у Києві – козаку Мамаю, бандурі, у селі Сокиринцях Чернігівської області – пам’ятник кобзарям, у Харкові – репресованим кобзарям.

Учень 1

 Сьогодні ви мали можливість познайомитися з кобзою, бандурою, колісною лірою, життям відомих кобзарів, бандуристів і лірників. Кращі здобутки мистецтва нашого народу ми повинні зберегти й донести до наступних поколінь. Несіть у своєму серці той великий заряд духовності й краси, який ми черпаємо з народної музики, з її чистого джерела. Бажаємо вам, щоб розмаїтий світ народного мистецтва супроводжував вас упродовж усього вашого життя.

Перегляд відеоролику

з виконанням Ярослава Джуся «Металіка на бандурі» та «Ніч така місячна»

http://skarbnichka.ucoz.com/metallica_na_banduri_nich_taka_misjachna-shedevr-x.avi

http://skarbnichka.ucoz.com/graj-muziko-graj.docx

http://skarbnichka.ucoz.com/graj-muziko-graj.pptx